Хто пройшов війну, освоїв справжні уроки життя

Фраза «воєнний» інколи насторожує нас, навіть лякає, тоді як вислів «воєнний лікар» вселяє надію. Хто пройшов війну, освоїв справжні уроки життя, уроки дружби, підтримки, опори, той знає, що таке останній шанс, остання хвилина, секунда, від якої залежить життя чийогось батька, сина, чоловіка. Від військового лікаря залежить часто – виживе солдат чи поїде додому грузом «200». Мали приємність поспілкуватись нещодавно із медиком – волонтером команди «Вітерець» Миколою Жарєнковим та лідером команди Галиною Алмазовою, які з початку воєнних дій працюють на Донбасі. І ось що довідались.
Незважаючи на пермир’я, на Донбасі триває стрілянина, є ранені, навіть грузи «200». «Хоч нечутно великогабаритної зброї, своє роблять і кулі», - розповідає Галина Алмазова. Кожного дня екіпаж «Вітерець» вивозить знову і знову ранених, рятує життя, бинтує рани. Допомоги потребують не лише військові, але й місцеві мешканці. «Коли ми виїжджали із Артемівська, подзвонила дівчина і попросила завезти її до лікарні, бо отримала осколкове поранення в ногу», - каже пані Галина. Медики розповідають, як часто звертаються за різними медичними засобами до екіпажу «Вітерець» мешканці, які з тих чи інших причин не встигли покинути зону воєнних дій, яка печальна епідемічна ситуація на Донбасі та які чуда творить людський організм, коли відчуває небезпеку, переживає стрес. « Сьогодні мешканці хворіють на такі ж вірусні захворювання, як і ми з Вами, але їх організм у стресовій ситуації сильніший, імунітет сильніший і серйозних наслідків нема. Але…Якщо ситуація не зміниться на краще, то на Донбас чекає гуманітарна криза і кишкові інфекції неминучі. Тому вже й сьогодні більшість людей остерігається, не п’є воду із колодязів чи водойм», - розповідає лікар – аназтезіолог Микола Жарєнков. 
Жодна війна не минає безслідно, а коли вона така жорстока та ще й сучасна, то й поготів. Чи будуть мати куди повернутись ті, хто у свій час стали переселенцями та чи виживуть ті, хто залишився там – під обстрілами, та й узагалі, що буде далі - не знає ніхто.
«Часто люди плутають слово премир’я і мир, думаючи, що війни вже нема», - продовжує пані Галина. Це неправильне твердження. Перемир’я – межа між війною і миром, інколи буває страшніше самої боротьби. Волонтерка розповідає про те, що впав між військовими рівень патріотизму. «Якщо я донедавна могла знайти відповідь на запитання: «Що чекає Україну далі?», то сьогодні не можу сказати нічого напевно, - каже жінка. – Звичайно, у одних дух піднесений, інші опускають руки, по – різному буває, але до кращого не йде». Як зазначає волонтерка, знизився також рівень підтримки армії у тилу. Одні знесилились, інші вирішили, що війни вже нема… А потреби у війська сьогодні такі ж, як і були на початку воєнних дій. «Як би смішно не звучало, але хлопці потребують елементарного – харчів, води, одягу, сигарет, засобів гігієни. Запити від військових не змінилися. Ми повернулись на початковий рівень. Прийшли нові мобілізовані». Що стосується медикаментів, то наші співрозмовники радять бути обережними, ставитись до цієї справи відповідально і якщо купувати ліки для захисників, то якісні. Напружена ситуація із технікою та швидкими допомогами. « Вельми вдячні Благодійному фонду громади Долини за дві прекрасні машинки швидкої допомоги - реанімобілі, завдяки яким ми можемо швидко реагувати на виклики, рятувати наших дорогих захисників та місцевих жителів, бо хоч вони там, але вони наші українці, побратими, рідні», - додає лідер легендарного екіпажу «Вітерець» Галина Алмазова та дякує кожному, хто підтримує армію, волонтерський рух, Україну!

Без сумніву, нелегко доводиться медикам, волонтерам, військовим - війна ж все-таки. Але стосунки між людьми там складаються не такі, як у звичайному мирному житті. Більш прості і надійні. Це серйозний життєвий досвід. І ми маємо можливість сьогодні - у час новітніх технологій спостерігати, яка міцна дружба між медиками екіпажу «Вітерець», як вони підтримують один одного, виручають, навчають і у біді не залишають.